Із крузервейта в хевівейт – Холіфілд, Хей та Усик!

Останні три боксерські покоління в хевівейті кардинально відрізнялися один від одного. Спочатку були конкурентні 90-ті з купою легендарних боїв, потім була ера тотальної домінації братів Кличків, після якої настав період перезавантаження королівського дивізіону із сучасним поколінням супертяжів-гігантів. Єдиним, що поєднує, здавалося б, такі різні епохи – це те, що в кожній з них був боксер, який зумів перейти з крузервейту до хевівету та стати там чемпіоном.

У 90-х це був легендарний Евандер Холіфілд, наприкінці 2000-х - на початку 2010-х років – британець Девід Хей, зараз же таким чемпіоном є Олександр Усик.

Евандер Холіфілд

Історія Евандера Холіфілда це той самий випадок, коли не завдяки, а всупереч. Боксер, який наприкінці 80-х років без особливих зусиль зачистив важку вагу, не рахуючи той божевільний перший бій проти Дуайта Мохаммеда Каві, під час якого Евандер втратив 9 кілограмів, все одно не отримував належної уваги та поваги з боку журналістів та фанатів боксу. Причиною тому була кар'єра Майка Тайсона, яка паралельно стрімко розвивалася в надважкій вазі. Абсолютний чемпіон світу в крузервейті Холіфілд, у дивізіоні який ніколи не був особливо популярним, апріорі не міг бути більш впізнаваним, ніж супертяж Тайсон, який був зіркою не тільки рингу, а й світської хроніки.

Саме за славою та визнанням Холіфілд пішов у суперважку вагу, почавши добиватися там бою проти зіркового Майка. Але стати чемпіоном, перемігши головного боса хевівейту тих років Холіфілду тоді не судилося. Евандера випередив сенсаційний Джеймс “Бастер” Даглас, котрий несподівано для всього світу нокаутував “Залізного” Майка.

Тому суперником Холіфілда в бою за корону хевівейту став новий абсолют Даглас. Евандер розбив його за три раунди, ставши першим боксером в історії, якому вдалося завоювати звання абсолютного чемпіона світу у двох вагових категоріях.

Але справжнє визнання публіки Евандер отримав лише 1996 року, коли нарешті відбувся їхній бій з Тайсоном. До цього Холіфілд вже встиг втратити титули, знову завоювати і знову позбутися їх. Американець провів наджорстоку трилогію з Ріддіком Боу, у його послужному списку були перемоги над легендами минулого – Джорджем Форманом і Ларрі Холмсом, бої з топами того часу – Майклом Мурером і Реєм Мерсером, але тільки після двох боїв з “Залізним” Майком Тайсоном боксерське ком'юніті почало віддавати належне Холіфілду.

Евандер вийшов після битв із Тайсоном без шматка власного вуха, але з повною повагою публіки, перезапуском кар'єри та статусом триразового чемпіона у надважкій вазі. Далі був об'єднавчий реванш із Мурером, невдала спроба стати дворазовим абсолютом у боях із Льюїсом, встановлений рекорд у поєдинку з Джоном Руїсом у вигляді завоювання чемпіонського титулу вчетверте. А потім настала спортивна старість, з якою Холіфілд довгий час боровся, продовжуючи виходити на ринг із молодшими суперниками. Евандер у віці 40+ тричі претендував на чемпіонський пояс, але все було марно, роки взяли своє. У боях із Крісом Бердом, Султаном Ібрагімовим та Миколою Валуєвим перемогу йому не віддали.

Холіфілд – це справжній воїн, який віддавав всього себе на рингу, ставши невід'ємною частиною хевівейту в 90-х, що виходив в ринг із усіма топовими боксерами свого покоління. Крузер, який прийшов у суперважку вагу і став там по-справжньому своїм, єдиний в історії професійного боксу чотириразовий чемпіон світу у хевівейті.

Девід Хей

Після божевільних розбірок Тайсона, Холіфілда та Льюїса у надважкій вазі настав штиль у вигляді епохи повної домінації братів Кличків, які й близько до себе нікого не підпускали. Але й тут не обійшлося без крузера.

Британець Девід Хей, який об'єднав у 2008 році кілька титулів у важкій вазі, вирішив спробувати свої сили у хевівейті. Після переходу в королівський дивізіон британець одразу почав усіма правдами і неправдами добиватися бою з братами Кличками – чого тільки варта футболка з обезголовленими українськими чемпіонами. Проте, коли справа доходила до конкретики поєдинок з різних причин скасовувався.

А сам Хей вибрав для себе легший шлях до завоювання титулу в хевівейті – бій із Миколою Валуєвим. Це тільки на папері протистояння виглядало цікавим, адже різниця в антропометрії була надто величезною. Зріст Хея складає 191 сантиметр, розмах рук – 198 см проти 213 см зросту Валуєва і 216 см розмаху рук росіянина. Вимальовувалося протистояння Давида і Голіафа, але те, що відбувалося в рингу битвою точно не назвеш.

Поєдинок пройшов у позиційній боротьбі за малої активності як одного, так і іншого боксера. Обидва бійці викинули мінімальну кількість ударів за весь бій, просто мобільніший Хей виявився точнішим у своїх рідкісних випадах у бік суперника. Єдиний небезпечний момент за весь поєдинок – коли Валуєв почав хитатися наприкінці 12-го раунду, це сталося чи то від влучного удару Хея, чи то Микола, пішов у танець, заплутавшись у власному безглуздому тілі. Підсумок бою – перемога британця рішенням більшості суддів та завоювання поясу WBA у надважкій вазі.

Хей став другим крузером після Холіфілда, який зумів здобути чемпіонський титул у хевівейті, але на цьому паралелі між британцем та легендарним американцем закінчилися. Оскільки британець більше говорив і грав на публіку, ніж проводив круті бої. Він двічі захистив свій пояс у боях зі старим Джоном Руїсом та олімпійським чемпіоном Одлі Харрісоном, у якого зовсім не склалося з професійною кар'єрою. А свій головний бій у надважкій вазі Девід програв Володимиру Кличку, поступившись українцю за всіма статтями в об'єднавчому поєдинку.

Українські брати здійснили свою давню мрію, об'єднавши в руках родини Кличків усі чемпіонські титули у хевівейті, продовживши керувати дивізіоном. А Хей оголошував про завершення кар'єри, потім знову повертався для бою тепер уже з Віталієм Кличком, але зрештою бився з Чісорою, потім знову йшов із боксу, щоб повернутися і вийти на Тоні Белью, який остаточно відправив його на пенсію.

Олександр Усик

Якби не потрібно було розподіляти місця боксерів для повноти картини в тексті в хронологічному порядку, то Усик точно ділив би перше місце з Холіфілдом, як один з найвидатніших крузерів в історії боксу. Шлях Усика багато в чому перетинається з історією легендарного американця. 

Лише п'ять років знадобилося українському боксеру, щоб підкорити важку вагу. При цьому Усик побив рекорд Холіфілда, ставши чемпіоном світу у крузервейті в 10-му поєдинку, тоді як американець досягнув цієї вершини у своєму 12-му бою. Загалом Усик переміг 7 бійців в поєдинках за титул чемпіона світу у важкій вазі, ставши першим абсолютом у крузервейті в епоху чотирьох поясів.

У статусі абсолютного чемпіона та переможця Всесвітньої боксерської суперсерії українець пішов підкорювати хевівейт. І тут Усик зіткнувся з такою самою ситуацією, яку тридцятьма роками раніше пережив Холіфлід – величезною кількістю скептиків, які не вірили в успіх колишнього крузера в надважкій вазі.

Головною причиною, через яку більшість журналістів та фанатів боксу сумнівалися в Усику як у супертяжі, були скромні за мірками нинішнього хевівейту антропометричні дані українця. Зріст Усика складає 191 см, а розмах рук – 198 см. Насправді ж параметри українця ідентичні даним того ж Холіфілда та Хея – крузерів, які підкорювали хевівейт перед ним. Але тут слід зазначити, що Холіфілд боксував тоді, коли одним із найбільших елітних супертяжів був Леннокс Льюїс, зріст якого був 196 см. А за часів Хея найвищими топовими супертяжами були двометрові чемпіони – брати Клички. Саме різниця в габаритах і зіграла одну з ключових ролей у поразці британця Володимиру. Усик же виступає в часи, коли середній зріст надважковаговиків становить два метри, а розмах рук і зовсім перевалює далеко за 200 сантиметрів. Якщо за часів того ж Хея такими даними на елітному рівні могли похвалитися лише українські брати-гіганти, то зараз таких здоров'яків набагато більше. Ф'юрі, Вайлдер, Джошуа, Чжилей, Хргович, Дюбуа, Джойс, Баколе та інші.

Все це змушувало замислитися, а чи зможе Усик виступати на одному рівні із цими буйволами. А конкурентний бій Олександра з відносно невисоким, але дуже широким Чісорою тільки підкинув дров у це і без того палаюче багаття сумнівів в успіху українця у новій ваговій категорії.

Але Усик у властивій собі манері, не звертаючи уваги на всі ці розмови, стрімко йшов до своєї мети – бою за звання чемпіона світу у хевівейті. Статус суперчемпіона WBO у крузервейті дозволив прискорити цей процес, і вже в третьому бою у суперважкій вазі Усик вийшов на битву з Джошуа – одним із трьох головних боксерів дивізіону останніх років. 

І тут треба розуміти рівень цього поєдинку. Холіфілд і Хей у хевівейті все ж завоювали пояси не проти найголовніших бійців дивізіону. Олександр же кинув виклик справжній зірці сучасного хевівейту. Джошуа – олімпійський чемпіон, саме він відправив Кличка-молодшого на пенсію, британець володів трьома поясами та був у режимі очікування мегабою з Ф'юрі. Але Усик своїм феноменальним виступом перекреслив усі плани Джошуа, перемігши Ей Джея в домінуючому стилі одноголосним рішенням суддів на його території – на заповненій арені «Тоттенхем Хотспур Стедіум» у Лондоні.

Після цього був повторний бій з Джошуа, в якому Усик вже у більш конкурентному протистоянні відстояв своє звання об'єднаного чемпіона світу в надважкій вазі. Далі був обов'язковий захист титулів проти ще одного британця, молодого Даніеля Дюбуа. Великий Дюбуа також не зміг нічого протиставити українському чемпіону – перемога на класі нокаутом у 9-му раунді.

Олександр Усик у статусі чемпіона хевівейта перебуває вже протягом понад двох років, але сказати, що всі сумніви скептиків залишилися позаду, досі не можна. Оскільки залишається ще пристойна кількість людей зі світу боксу, які, як і раніше, вважають українця занадто маленьким для хевівейту, продовжуючи твердити, що при правильному підході великий і навчений супертяж може його перемогти. На думку багатьох зараз таким боксером є Тайсон Ф'юрі, з яким Олександру Усику доведеться змагатися 18 травня 2024 року за статус абсолютного чемпіона світу в суперважкій вазі.

І тут знову напрошується паралель з кар'єрою Холіфілда, адже американець є одним із двох боксерів, які востаннє влаштовували розбірки за всі титули у хевівейті. Це було в 1999 році, коли Евандер двічі боксував з Льюїсом, але не зміг здолати британця. Той досі є останнім абсолютним чемпіоном світу у надважкій вазі, хоч і на пенсії. Це єдине досягнення, якого не вистачає Олександру Усику в його і без того видатній кар'єрі.