«Важив 87 чи 86 кг». Усик передивився фінал Олімпіади-2012
В новому інтерв’ю на YouTube-каналі USYK17 український чемпіон надважкої ваги Олександр Усик передивився свій вирішальний бій проти Клементо Руссо на Олімпіаді-2012 у Лондоні.
- Ти дізнаєшся, що у фіналі боксуєш проти людини, яка перемогла тебе на минулій Олімпіаді. Твої думки? Настав час взяти реванш чи це геть інша історія?
- Настав час взяти реванш. Це дуже складний чувак. Такий, як павук. З дуже швидкими руками і потужною швидкістю ніг. Він так швидко вибухав і дуже швидко бив. Просто навіть ось цією частиною рукавички бив (показує великий палець, – прим.).
Тут треба було його піймати чи назустріч, чи провалити. Бо такий, швидкий, хлопчик. І це мотивувало.
Бо я знаєш, коли був на першій Олімпіаді і програв йому, а там бій такий був – і туди, і сюди можна було віддавати. 4-7, здається, рахунок був. Я собі думав, що мене трошки засудили. Це вже потім, коли я підріс у боксі, тут (показує на голову, – прим.) трішки підріс, то розумієш, що, якщо тобі не підняли руку – ти програв. Значить треба було трішки більше зробити, щоб перемогти.
Дуже хотілось батька порадувати. Він вже хворів тоді. Я, коли виграв, прийшов в номер і з ним спілкувався. Він каже: «Всьо, Санич, молодець». Він навіть такі слова сказав: «Можна помирати».
- Перший раунд 1-3 на користь Руссо. Як вирішувати цю задачу?
- Давити і бити. А коли пробив – ще повторювати і ще. Така установка була – коли він кидається, одразу зустрічати і ще повтор. Але у мене не було ніякої паніки. Я приблизно розумів, що перший раунд можуть не віддати.
Анатолій Миколайович Ломаченко, чарівник боксу, каже починай. Таке відчуття було, що крок назад робити не можна. Все – вперед. Після першого раунду так приблизно і пішло.
Може воно так не видно, але всередині така втома була вже. Але ти такий: «Треба, треба, треба, треба…». Є момент, коли камеру на мене повертаються, коли я в кутку стою, у мене видно як впали щоки. Я зважився 87 чи 86 кілограмів.
- У другому раунді ти робив роботу, яку і планував?
- Так, треба було пресингувати і бити. Він виставляв руку вперед і одразу кидався. Я також руку виставляв. І, коли він кидався, у цей момент зустрічав. І, коли він зупинявся, я одразу працював корпус-голова. Навіть, коли він тримав мене, просто знизу, збоку пробивав.
Кисню не вистачало у нього. Він почав трохи «дихати». Я це побачив і почав пробивати корпус. Другий раунд був переломним.
- Останній раунд – рахунок 8-8. Що ти мав робити з технічної точки зору?
- Ай, яка техніка. Просто бити його. Йти бити. Але не так, що кидатись на нього. Підготувати почву для удару. Картопельку посадити. Земельку підготувати. Пробив, змістився, ще пробив.
У третьому раунді було таке, що це ж вже все. Вже ж далі нічого не буде. Це фінал.
Він дуже відкрито пішов на тебе. Це те, що було потрібно?
- Звісно. Людина, коли йде непідготовлена в атаку, вона вразлива. Її можна передбачити. І нанести йому «плюшку».
А, якщо ти підготуєш цю атаку. Розсмикаєш чи в бік відійдеш у захист, буде по-іншому. А так йти вперед – бум назустріч тобі, та й все. Кожен наступ треба готувати.
Коли підняли руку, я от так видихнув. Неначе сто кілограмів видихнув.
Радість перемоги прийшла не одразу. Я потім говорив чи з Гвоздиком, чи з Капітоненком. Хтось з них казав: «Ти наступного дня прокинешся відомим». Я не повірив, а вони кажуть: «Подивишся, зараз ти кудись вийдеш».
Ми наступного дня з Берінчиком пішли значки міняти. Йдемо назад вже біля воріт олімпійського села, там завжди багато людей знаходиться, які не можуть всередину зайти. І який журналіст каже: «А це Усик?» Ну я розумів, до чого справа йде. А Берінчик такий: «Так-так, це Усик». Здав мене. Вони як напали на мене там. Це перша була така автограф-сесія.
А Берінчик значки свої поміняв і каже ну все, можна йти. Я йому якось пригадаю цю підставу. Набуцкаю його. Слиш, Бєрік, накидаю тобі. Жорстко.
Десь на третій день, як вже збирались додому, навіть всередині розчарування було. Бо кінець чогось, до чого ти так довго і важко йшов. І думки: «Профі, не профі, що робити? Може залишатись ще на сезон?»
Олександр Усик брав участь у двох Олімпіадах – 2008 року у Пекіні та 2012 року у Лондоні. У 2008 році він залишився без нагород – переміг у першому поєдинку китайського спортсмена, а у другому програв італійцю Клементо Руссо. У 2012 році Олександр переміг поспіль Артура Бетербієва (17-13), Тервела Пулєва (21-5) та Клементо Руссо (14-11).
Також Олександр передивився той самий бій проти Бетербієва і відповів, чому росіянин вважає, що переміг.