Єдина нагорода, якої не вистачає у кар'єрі Холіфілда

Евандер Холіфілд є одним із найбільш титулованих боксерів в історії. Американець двічі ставав абсолютним чемпіоном світу – у важкій та надважкій вазі. Єдиний в історії професійного боксу чотириразовий чемпіон світу у хевівейті.

Крім того, Холіфілд має безліч нагород від авторитетного журналу The Ring. А в 1996 році Евандер був визнаний найкращим іноземним спортсменом року за версією ВВС.

Легендарний американець має солідний перелік досягнень. Але все ж таки є одна нагорода, якої не вистачає в колекції Холіфілда – золото Олімпійських ігор.

Холіфілд не був головним кандидатом на участь в Олімпіаді, але у відбіркових боях сенсаційно переміг вихованця Емануеля Стюарда

Аматорські досягнення Евандера Холіфілда набагато скромніші, ніж його професійні успіхи. В аматорах американець виступав у ваговій категорії до 81 кг. Головні нагороди Холіфілда – срібна медаль на Панамериканських іграх 1983 року та бронза на Олімпійських іграх 1984 року.

Причому місце у складі збірної США на домашню Олімпіаду (Олімпійські ігри 1984 проводилися в Лос-Анджелесі – прим. Ready to Fight) Холіфілду довелося буквально вигризати. Спочатку Евандер не був головним кандидатом на участь у найпрестижнішому аматорському турнірі.

Першим номером американської збірної у ваговій категорії до 81 кг був срібний призер Кубка світу Рік Вомак.

Вомак вважався одним із найперспективніших американських боксерів початку 80-х років минулого століття. Він був представником легендарної боксерської зали Kronk, де тренувався під керівництвом Емануеля Стюарда.

Вомак – один з найпринциповіших конкурентів Холіфілда в аматорах. Боксери провели між собою шість боїв, рахунок в яких 4:2 на користь Евандера.

Попри те, що Вомак був лише на рік старший за 21-річного Холіфілда, він вважався більш досвідченим боксером. За його плечима було чимало виступів на різних міжнародних турнірах. До того ж Вомак ставав чемпіоном США у ваговій категорії до 91 кг, але перед Олімпійськими іграми вирішив спуститися у звичну для себе напівважку вагу.

У 1983 році Холіфілд програв Вомаку у півфіналі чемпіонату США, який у підсумку і став переможцем турніру. Але вже через рік Евандеру вдалося взяти реванш у Вомака у відбірних боях на Олімпійські ігри.

Холіфілд двічі переміг Вомака, позбавивши його путівки на Олімпіаду. Це стало справжнім ударом для Ріка, який після цього відмовився від поїздки до Лос-Анджелеса навіть у якості запасного боксера. А Холіфілд, створивши сенсацію, поїхав на Олімпіаду, де на нього очікувало найбільше розчарування в його аматорській кар'єрі.

Холіфілд був дискваліфікований за крок від бою за золоту медаль. Скандальний півфінал Олімпіади-1984

Холіфілд потрапив до збірної, яка згодом стала найсильнішою олімпійською командою за всю історію американського боксу.

Не дивно, що маючи у своєму складі таких боксерів як Мелдрік Тейлор, Пернелл Уітакер, Генрі Тільман, Тайрелл Біггс та інших, молодий Холіфілд не був головним фаворитом цієї команди. Але вже після стартових поєдинків на Олімпійських іграх Евандер зумів по-справжньому привернути увагу.

Перші два поєдинки Холіфілд завершив шляхом RSC (зупинка рефері через явну перевагу – прим. Ready to Fight). Спочатку таким чином був переможений ганець Тайя Акайа, потім боксер з Іраку Ісмаїл Каїл Саламан. У чвертьфіналі Холіфілд у першому раунді нокаутував кенійського боксера Сілвейнуса Окелло.

Далі був скандальний півфінал проти новозеландця Кевіна Беррі.

Після впевнених перемог у попередніх трьох боях Холіфілд став головним кандидатом на здобуття золотої медалі у ваговій категорії до 81 кг. Здавалося, що молодого американця вже ніхто не міг зупинити. І півфінальний бій став підтвердженням цього.

Холіфілд із самого початку поєдинку взявся оббивати свого суперника різними комбінаціями, демонструючи явну перевагу в силі та швидкості. Кевін Беррі, який вважався міцним боксером, який жодного разу у своїй кар'єрі не був у нокдауні, виявився не в найкращому для себе становищі. Єдине, що він зміг протиставити Холіфілду – це безліч ударів по потилиці та регулярне утримання Евандера у клінчі. Через що під час поєдинку неодноразово отримував зауваження від югославського рефері Григорі Новичича.

Здавалося б, що незважаючи на такий в'язкий бій, який Беррі зумів нав'язати Холіфілду, ніщо не здатне забрати перемогу в американця. Але наприкінці другого раунду відбулася ситуація, яка вплинула на остаточний результат поєдинку. В одному з епізодів, коли новозеландець знову притримував Холіфілда руками, рефері скомандував «брейк», проте американець, виходячи з клінчу, встиг завдати разючого удару, який відправив Беррі на канвас рингу.

Рефері ухвалив рішення дискваліфікувати Холіфілда за завданий удар після його команди, оголосивши переможцем новозеландця. Коли боксери стояли біля рефері, який підняв праву руку Беррі як переможцю, той одночасно підняв руку й Холіфілду, щоб показати глядачам, що на його думку саме американець виграв бій. Це був своєрідний фейр-плей у виконанні новозеландського боксера.

Однак, оскільки Беррі побував у нокауті, відповідно до регламенту він не мав права виходити на ринг протягом 28 діб і через це не зміг взяти участь у фіналі. Таким чином, переможцем Олімпіади у напівважкій вазі без бою став представник Югославії Антон Йосипович, а Кевін Беррі отримав лише срібну медаль.

До речі, саме наявність у фіналі югославського боксера призвела до багатьох спекуляцій на тему того, що Новічич спеціально не пустив Холіфілда у фінал, тим самим спростивши своєму співвітчизникові шлях до золота.

Сполучені Штати спробували оскаржити це рішення рефері, подавши апеляцію, яка була відхилена. Але у своєрідному акті співчуття чи компромісу протестна комісія погодилася присудити Холіфілду бронзову медаль, незважаючи на його дискваліфікацію.

Під час церемонії нагородження, прийнявши свою золоту медаль, Йосипович зробив те, чого, як він думав, всі від нього чекали. Він витяг на верхню сходинку подіуму Холіфілда.

Через три місяці Холіфілд розпочав професійну кар'єру, де зміг досягти набагато більшого, ніж у аматорах.